Канали і медіа на українському арбітражному ринку: системна криза, яку більше не можна ігнорувати
Український арбітражний ринок звик до саморефлексії. Ми постійно розбираємо офери, джерела трафіку, креативи, підходи команд, поведінку байєрів. Але є зона, на яку ми довгий час дивилися крізь пальці — власний арбітражний медіапростір. Саме тут зараз накопичилась критична кількість проблем, які впливають не лише на ефективність реклами, а й на майбутнє всієї екосистеми.
Я пишу цей матеріал як людина зсередини. Я — власник uageek.media. Я продаю рекламу і купую її. Я багато спілкуюсь з партнерками, рекламодавцями, PR-менеджерами, власниками каналів і чатів. Мені важливо не просто “висловитись”, а чесно зафіксувати: куди ми рухаємось і чому.
Це не емоційний пост і не спроба когось викрити. Це спроба зобразити картину ринку такою, як вона є — і поставити питання, які ринок зазвичай відкладає “на потім”.
Як народився український арбітражний медіапростір
Треба визнати очевидне: у тому вигляді, в якому ми його знаємо сьогодні, український арбітражний медіапростір фактично почався після початку повномасштабної війни. До 2022 року українського інформаційного поля в арбітражі майже не існувало. Кейси, новини, аналітика — все це роками бралося з російських джерел. Там була інфраструктура, там був “центр інформації”. Українські канали існували, але їх було мало, вони не були масовими й не формували порядок денний.
Після 2022 року стався перелом. Частина ринку принципово вийшла з російського інформаційного поля — і почала будувати своє. З’явилися українські канали, чати, спільноти, сайти. З’явилися проєкти, за якими реально цікаво стежити: вони роблять якісні матеріали, аналізи, вкладають гроші й час у зміст, а не просто “збирають увагу”.
І я хочу це зафіксувати окремо: сьогодні в українському арбітражному медіапросторі є сильні гравці. Є ті, хто працює правильно. Проблема не в тому, що “все погано”. Проблема в тому, що паралельно з якістю виросла маса шуму — і цей шум почав задавати правила гри.
2025: рік, коли перегрів став очевидним
Мій суб’єктивний, але дуже стійкий висновок: саме 2025 рік побив усі рекорди за створенням каналів і чатів. Масово почали робити “ресурси” всі, хто попало — без ідеї, без цінностей, без подачі, без розуміння, що таке контент і навіщо він існує.
Мотивація була проста: “Там платять за пости. Зроблю канал, накручу підписників — і буду заробляти”.
Це не про амбіцію. Амбіція — це нормально. Це про те, що арбітражний медіапростір став для багатьох схемою швидкої монетизації, а не інструментом розвитку ринку. І в момент, коли таких проєктів стає сотні, вони перестають конкурувати змістом. Вони починають конкурувати тільки прайсами, охопленнями і заявами “ми медіа”.
Саме так і народжується бульбашка — не фінансова, а медійна.
По моїм відчуттям, український медіапростір вже можна назвати сформованим. Є своє комʼюніті, здорова конкуренція, відпрацьовані підходи і формати, які покликані задовольнити запит ринку. Я досить позитивно оцінюю формування українського медіапростору. І є зовсім інше питання: а наскільки український афілейт-бізнес готовий підтримувати наші медіапроекти? Бо медіа не можуть розвиватись без участі бізнесу, без фінансування та зацікавленості. Медіа – це система, яка не може існувати без зовнішнього впливу. Позитивний чи негативний це буде вплив – це вже зовсім інше питання. Бо у нас бізнес розділений на декілька таборів, в контексті відносин з медіа. Одні вважають, що медіа це пуста трата грошей, в той час, коли інші підходять системно до співпраці з українськими медіа, виділяють бюджети та отримують від цього профіт у довгостроковій (та часто у короткостроковій) перспективі.
До медіа в мене жодних питань. А от зі сторони бізнесу хотілося б більшої залученості і зацікавленості в партнерствах.
Та і взагалі, всі проблеми, які є в медіа проектах – це лише відображення проблем в бізнес-середовищі. Гроші, брак форматів, неможливість сформувати достойну позиції та меседжі. Це не проблеми медіа. Медіа лише віддзеркалюють ринок, а не формують його.
Якщо спрощувати, то ми готові розказати про все те, про що готовий розказати бізнес. Тому хай бізнес вирішує, про що вони готові розказувати і чи є взагалі їм що показати в публічній площині. Отже, бізнесмени, мʼяч на вашому боці. Вирішуйте, ви на стороні тих, хто в новому році продовжить ігнорувати присутність в медіа, або ви виділяєте хоча б мінамальний бюджет для проявів в медіа. Тут вже залежить від того, наскільки серйозно ви ставитесь до свого бізнесу. Чи це чергова “тємка”? Якщо відповідь “так”, то і в медіа вам робити нічого. А якщо ви хочете будувати фундамент (в тому числі і медійний) на основі серйозних підходів, то медіа з радістю будуть працювати з такими проектами. Спільно ми можемо і нові формати зробити, і цікаві теми і багато іншого…
Артур, власник affbox.media
Простір ≠ медіа: це принципова різниця, яку ринок плутає
Тут я хочу максимально чітко розвести терміни, бо без цього далі будь-яка розмова перетворюється на хаос.
Арбітражний медіапростір — це все, що нас оточує: Telegram-канали, чати, ком’юніті, сторінки, інфлюенсери, різні формати спільнот.
Арбітражне медіа — це про інше. Це велика інфраструктура: сайт, редакційна структура, інвестиції в контент, відповідальність за публікації, системна робота з темами і аудиторією.
Ідеальна роль арбітражного медіа — не “просто продати рекламу”. Вона ширша: тут здобувають освіту, формувати стандарти, висвітлювати нові сервіси й партнерки, захищати байєрів та команди, бути місцем, де проблеми називаються своїми іменами. Не тому, що медіа “моральніше”, а тому, що без цього ринок деградує.
Коли ці ролі підміняються, виникає відчуття, що весь простір існує лише для продажу постів. І тоді ми приходимо до ситуації, де медійна екосистема перестає залучати нових людей у сферу і починає крутитися всередині себе.
Внутрішній ринок, який перестав рости назовні
Сьогодні український арбітражний медіапростір багато в чому став внутрішньою системою. Канали читають канали. Чати обговорюють те, що вже обговорили інші чати. Одні й ті самі новини та кейси кочують по колу. З боку може здаватися, що “життя кипить”, але якщо дивитися глибше — зовнішнього росту майже немає.
Нова аудиторія майже не залучається. Нові люди в професію заходять не завдяки системному медійному полю, а випадково: через знайомих, через команди, через інші індустрії. А медіапростір часто працює так, ніби його завдання — не розширити ринок, а просто перерозподілити вже існуючу увагу.
У короткостроковій перспективі це може працювати. У довгостроковій — неминуче призводить до вигорання аудиторії та падіння ефективності реклами. Бо ми продаємо одних і тих самих людей одним і тим самим рекламодавцям, лише змінюючи обгортку.
Лайфстайл як симптом, а не рішення
Останнім часом я бачу ще одну тенденцію: частина арбітражного медіапростору раптом вирішила, що людям “не цікаво читати про арбітраж” — і пішла в лайфстайл. Ніби корисний контент не потрібен, а потрібні особисті історії, побут і “контент як у блогерів”.
Я не проти лайфстайлу як формату. Він може бути доречним. Але коли лайфстайл стає заміною експертності, це означає лише одне: проблема не в аудиторії. Проблема в тому, що ви не можете дати сильний корисний контент — і підміняєте його тим, що легше виробляти.
Аудиторія не перестала любити сенс. Аудиторія перестала бачити сенс у текстах, які є рерайтом рерайту. Вона просто перестає читати.
Ілюзія “дорогої аудиторії” і реальність
Я окремо підкреслю: арбітражна аудиторія справді може бути дорогою. Це не міф. Один сильний байєр, який прийде в партнерку після реклами, може принести дохід у рази більший за бюджет на пост. Саме тому ціни $200–300 інколи виглядають логічно.
Але тут виникає ключова розбіжність між потенціалом і реальністю: потенціал є, але медіапростір зробив усе, щоб цей потенціал перестав реалізовуватись системно. Бо коли каналів стає занадто багато, коли аудиторія ідентична, коли контент однотипний, навіть “дорога” аудиторія перестає реагувати. Не тому, що вона стала гіршою, а тому, що її втомили.
Далі давайте я розкрию те, що зазвичай лишається “за кадром” і викликає найбільше суперечок: економіку заробітків, чому партнерки скорочують бюджети, роль PR, проблему довіри в цінах, і найгостріше — як співпраця з російськими рекламодавцями перетворюється на стратегічну пастку для українського ринку.
Український арбітражний медіапростір виріс швидко, місцями якісно, але в 2025 році перегрівся і почав жити за логікою бульбашки. Тепер — про те, що зазвичай обговорюють пошепки або в приватних чатах: гроші, ефективність, PR, довіру й найнебезпечніше — русняві бюджети.
Я напишу прямо: проблема не в тому, що ринок монетизується. Проблема в тому, як саме він це робить, яку норму він встановлює, і що ця норма з’їдає в довгій перспективі.
Великі заробітки і те, що показують реальні цифри
Щоб не говорити “на відчуттях”, я зробив те, що зазвичай мало хто робить публічно: провів анонімне опитування серед колег у Telegram. Питання було максимально просте — скільки медіаресурс заробляє за рік. Без назв, без імен, без гри в репутацію.
Результати не шокують тих, хто реально працює в цій ніші, але вони добре руйнують міф, що “всі медіа купаються в грошах”. Стабільно великі доходи — у невеликої частини. У решти — або помірні суми, або нерівномірність, або стагнація.
І тут я переходжу до того, що багато хто не хоче визнавати: значна частина великих грошей на цьому ринку — це русняві гроші. Або бюджети від структур, які так чи інакше зав’язані на російську екосистему. Саме це створює відчуття, що “грошей багато” і “прайси мають бути високими”.
Але якщо прибрати цю частину — стає помітно, що реальна економіка значної частини медіапростору набагато тонша, ніж здається. І саме тому я вважаю, що суми, які сьогодні заробляють середні та малі українські ресурси, будуть змінюватися в меншу сторону. Не тому, що “партнерки жадібні”, а тому, що ринок сам себе вбиває рішеннями “на зараз”.
Підтримуємо майже усі поїнти, але хотілося б виділити кілька моментів:
1. У 2025 році формат «контентого сміття» сягнув апогею. З’явилися десятки каналів з AI-текстами та нульовою цінністю.
Хоча нові якісні проєкти теж є, виділили для себе мінімум 5 цікавих авторів. Класно, що більшість ведуть блог українською, відсікаючи «сусідів».
2. Щодо розколу ринку — на думку редакції AFFJ, ми ближче до першого варіанту — коли після умовної заморозки війни відбудеться відкат.
10% найсильніших продовжать роботу, але без сильної фінансової бази та незалежності їм буде вкрай важко.
3. Більшість адмінів прийшли в ринок за грошима. Це очевидно і це всі розуміють.
І тут найбільша проблема — українських реклів, дай боже, нарахується 10 компаній.
Адмінам доводиться обирати і більшість обирають гроші.
4. Рекли досі не розуміють як працює реклама у афілейт-ніші.
Про це вже не раз писали у себе на каналі, але проблема не зникає. І це також впливає на особливості ринку.
5. Щодо лайфстайлу — це чіпляє аудиторію і завжди чіпляло.
Як бачимо, канали без експертності можуть приносити десятки тисяч доларів на рекламі.
Це не добре і не погано, прості реалії.
❚ ❚ ❚ ❚ ❚ ❚ ❚ ❚ ❚ ❚ ❚ ❚ ❚ ❚ ❚ ❚ ❚ ❚ ❚ ❚ ❚ ❚ ❚ ❚
Бульбашка вже починає лускатися і ми бачимо, як медіамагнати висмоктують з ринку ліквідність.
Залишилося зрозуміти, хто буде біля них, а хто збиратиме крихти
Власник каналу “Affiliate Journalist“
Проблема не в прайсі. Проблема — від кого ці гроші і як формується норма
Я спеціально підкреслю: мене не тригерить цифра $200–300 за пост. У багатьох випадках це може бути адекватно. Арбітражна аудиторія справді дорога, і один сильний ліда/байєр здатен відбити бюджет з головою.
Але є дві проблеми, які важливіші за сам прайс.
Перша — від кого ці гроші беруться. Коли в медіапростір заходять русняві бюджети, вони не просто “підживлюють ринок”. Вони задають викривлену норму, яку потім починають копіювати всі. У результаті українські партнерки, які працюють прозоро і не хочуть змішування, опиняються в дивній позиції: вони мають або платити “як русня”, або виглядати слабкими. І це підштовхує їх робити те, чого вони не хотіли робити.
Друга — хаос і відсутність довіри. Коли один і той самий канал називає різним рекламодавцям різні цифри без логіки, він сам підрізає гілку, на якій сидить. Рекламодавець не дурень. Це невеликий ринок. Всі спілкуються. Якщо сьогодні ти сказав одній партнерці $200, а завтра іншій $300, довіра падає миттєво. І тут ключове не в тому, “хтось недоплатив”. Ключове в тому, що партнерка робить висновок: з тобою неможливо будувати нормальні відносини.
Я вважаю, що одна з головних причин деградації ринку — це саме нехтування довірою. Дехто щиро думає, що рекламодавець — це якийсь випадковий “лох”, якому можна сьогодні сказати одне, завтра інше. Але рекламодавці — це ті самі люди, з якими ви перетинаєтесь щодня. І якщо ви з ними поводитесь як із тимчасовими гаманцями, вони просто підуть.
Чому ефективність реклами падає: аудиторія вигоріла, а контент став копією копії
Далі — про результат, який болить усім: “пости не дають нічого”. І тут важливо не робити вигляд, що “це партнерки просто не вміють міряти” або “байєри не ті”. Проблема системна.
Арбітражний медіапростір зараз перенасичений. Каналів стало настільки багато, що аудиторія фізично не може їх читати. Особливо якщо вони всі публікують одне і те саме. Людина бачить рекламний пост в одному каналі, переходить в інший — і бачить той самий текст. Навіщо читати вдруге? Навіщо реагувати вдруге?
Ось тут у мене найбільша претензія не лише до каналів, а й до PR-команд.
Дуже часто PR працює так: береться один текст, кидається всім підряд і звучить це як “запостіть, а там якось буде”. Ніякої адаптації під стиль каналу. Ніякого хука під конкретну аудиторію. Ніякої співпраці, лише “розсилка”.
Це виглядає як бюджет, який зливають з мінімальною ефективністю. І вишенька на торті: за цю “роботу” ще й отримують зарплату. Бо формально ж “кампанія проведена”: текст розісланий, пости вийшли.
Але в реальності це не кампанія. Це тиражування однакового повідомлення в середовищі з ідентичною аудиторією. Це не може працювати так, як очікують.
При цьому я бачу й інший бік — і він важливий, щоб текст не виглядав як “все пропало”. Є канали, які беруть той самий рекламний меседж і переробляють його під себе: під мову, під стиль, під те, як читає їхня аудиторія. І от такі пости виглядають максимально круто. Їх читають. На них реагують. Вони хоча б мають шанс спрацювати.
Тобто проблема не в тому, що “реклама в каналах не працює як інструмент”. Проблема в тому, що більшість ринку перестала працювати зі змістом і подачею. А без цього будь-яка дорога аудиторія стає просто “втомленою”.
Український арбітражний медіапростір справді перенасичений низькоякісним контентом, однаковими рекламними меседжами та нерелевантними інтеграціями.
Особливо токсичною є присутність продуктів і бюджетів, пов’язаних із русньою, які спотворюють ринок і формують хибні норми.
Поширення російського впливу на ринок відбувається не лише «вертикально» — через прямі контракти, а й «горизонтально», коли медіаресурси обмінюються аудиторією з тими, хто рекламує росіян і цим самим легалізують такі дії.
Позиція BAN.media проста і послідовна: ми не працюємо ні з росіянами, ні з тими, хто з ними працює.
Ми цілеспрямовано зробили ставку на авторський контент. Саме тому BAN.media — це платформа, де будь-який представник арбітражного ринку, може не «продати себе», а сформувати голос який почують. І те, що з цієї ідеї вже вийшли нові медіагравці — найкраще підтвердження правильності цього підходу.
Попри загальне «забруднення», на ринку все ще є ресурси, які приємно читати — зазвичай вони створені для нетворкінгу, обміну досвідом і не живуть з продажу реклами. У 2026 році наш фокус — пошук нових авторів, яким є що сказати, а не що згенерувати.
Alex Follow, власник ban.media
Чому партнерки скорочують бюджети і що вони насправді хочуть
Я не люблю прості пояснення, але тут все досить прагматично: партнерки скорочують бюджети там, де вони не бачать імпакту. Частина партнерок вже зараз не закладає серйозних витрат на “прокачування в каналах” на наступний рік. І причина не в тому, що “канали погані” або “партнерки зжалися”. Причина в тому, що багато розміщень не дають ні лідів, ні довгострокового ефекту.
Є популярний аргумент: “присутність у медіа теж важлива, це бренд”. І це правда — але лише частково. Присутність працює тоді, коли компанія вже генерує достатньо грошей, щоб дозволити собі “бути на виду” без негайної окупності. А значна частина партнерок у нашому середовищі — молоді або ті, що ростуть. Їм потрібні байєри, команди, трафік. Їм потрібні угоди, активність, підключення. І якщо їм продавати “присутність” як заміну результату — вони просто не виживуть.
Тому партнерки сьогодні все частіше шукають інші формати. І це, насправді, шанс для медіа та сильних проєктів у медіапросторі.
Бо коли партнерка робить не просто пост, а:
- заводить блог і пише технічні статті,
- бере спонсорство й приходить у спільноту надовго,
- приводить своїх людей у чат, які постійно відповідають на питання,
- робить інтеграції разом з медіа, а не “розсилає текст”,
— це працює значно краще.
Але тут потрібна спільна зацікавленість. Якщо рекламодавець не хоче думати, PR не хоче будувати сенси, а медіаресурс не хоче вкладатися у формат — нічого не буде. Це робиться тільки разом.
Я з багатьма тезами погоджуюсь. Дуже точно підсвічена тема “блогерів” і псевдоекспертності, але, на мою думку, ще не до кінця розкрита інша важлива тема — івенти, шоу й загальне перетворення арбітражу на сцену.
Зараз часто виглядає так, ніби арбітраж — це не про експертизу, а про перформанс. Медіа роблять сайд-проєкти, івенти й формати, де мова вже не про ліди чи результат для рекламодавця, а про розваги й прокачування особистих брендів. І Я не проти, це весело, але як партнерці в цій ситуації зрозуміти, що реально стоїть за “експертом”?
Приклад: уявімо, в мене відкривається вакансія PR-менеджера. На ринку багато відомих людей, але з публічного поля видно лише те, що вони вміють тусуватися й давати інтервʼю на около афіліатські теми. А чи вміють вони працювати, І чи розуміють, що піар – це не тільки інста і ютуб?
Ще один важливий момент — величезна різниця між пост-СНД ринком і буржем. Саме тому ми скорочуємо бюджети на українські медіа: тут часто продають пости/огляди/подкасти/ “шоу” за кілька сотен або навіть тисяч доларів без чіткої цінності з боку лідогенераціі. На буржі підхід значно консервативніший і по суті — це видно і з контенту на бурж ресурсах і на конференціях!
І щодо руснявих бюджетів — я, чесно, боюся першого сценарію, описаного в цій статті, після війни. Гемблінг і так дуже тісно пов’язаний з ру, і якщо ця межа остаточно зітреться, українському медіапростору буде складно вижити. Ми вже не раз стикалися з ситуаціями, коли компанії виглядають “не ру”, але на практиці “не все так однозначно”. Я знаю компанії і медіа з дуже чіткою позицією, проте давайте будемо чесними – медіа треба звідкись брати гроші, а там їх дуже багато. Так шо, гроші пахнуть?
Наталі, Head of PR “ClickDealer“
Русняві бюджети: чому “просто бізнес” — це самообман
Тепер — про найважливіше. Про те, що багато хто намагається заговорити фразою “це просто бізнес”.
Я кажу не про “змішування аудиторій” абстрактно. Я кажу конкретно про русняву рекламу, яку дають українським каналам і проєктам у медіапросторі.
Люди, які беруть ці бюджети, часто не усвідомлюють, що вони роблять не просто “угоду”. Вони задають сигнал: співпраця дозволена. Вони легалізують це рішення для всього ринку. Бо коли лідери думок беруть таку рекламу, всі інші отримують моральне виправдання: “ну раз вони можуть, то і я можу”.
Далі починається те, що я вважаю стратегічним самогубством українського ринку.
Українська партнерка, яка раніше платила українським медіа й каналам, бо не хотіла співпраці з руснею, дивиться на це і думає: а навіщо мені платити тим, хто працює з руснею? Якщо вони вже не принципові, то і я можу стати “не принциповою”. Тим більше там, у російському сегменті, більше каналів, більше аудиторії, більше можливостей.
Не можна заробляти на російській рекламі в українських ресурсах, а потім обурюватися тим, що інші партнерки чи команди публікуються в російських медіа. Це не позиція — це подвійні стандарти.
І ось тут “завтра” стає дуже конкретним: русняві медіагіганти просто з’їдять наш ринок. Маленькі українські проєкти не витримають конкуренції масштабом. І тоді ті, хто сьогодні взяв “легкі гроші”, залишаться в середовищі, де правила задають не вони.
Мені часто кажуть: “це емоції”. Ні. Це логіка ринку і логіка конкуренції.
І ще одна річ, яку я скажу максимально прямо. Я створював Ґік і uageek.media не як “машину для заробітку”. Я створював ком’юніті, де українцям нормально. Бо я бачив, як у руснявих чатах ставляться до українців. Я бачив, як адміни покривають токсичність і приниження. І коли мені кажуть “це просто гроші”, я не можу з цим погодитись. Це не просто гроші. Це екосистема, яка при першій нагоді вас підставить, обнулить, а потім скаже, куди вам іти. І всі, хто в темі, це прекрасно розуміють.
Як лусне бульбашка і хто виживе
Я майже впевнений, що бульбашка лусне. Але сценарії можуть бути різні.
Перший — найгірший: ми повертаємося в російське поле, змішуємося з ним остаточно, і український медіапростір стає другорядним. Бюджети йдуть туди, а тут лишається шум і боротьба за крихти.
Другий — жорсткий, але здоровіший: бульбашка лусне так, що відсіче проєкти, які не ведуть аудиторію, не дають цінності, не працюють зі змістом і живуть на інерції. Залишаться ті, хто реально будує продукт, хто інвестує у контент, хто здатен робити формати, які дають результат рекламодавцю і сенс читачу.
Я вірю у другий сценарій. Але він не станеться сам собою. Він залежить від рішень, які ми приймаємо сьогодні.
По-перше, стаття дуже цікава, актуальна, корисна для нашого комʼюніті! Ваша команда великі молодці, що висвітлили і детально все розібрали. AFFHUB залюбки підтримає репостом в соцмережах 🫶
По-друге, зараз моя субʼєктивна думка 🙂 Стан українського медіа простору переживає не найкращі часи. Йде жорстке перенасичення українського арбітражного ринку каналами і чатами, які транслюють одне й теж., без змісту та суті. Деякі з них навіть називають себе медіа чи комʼюніті! Вони думають, що швидко зароблять гроші за продаж реклами на своїх майданчиках.
Розумієте це все вбиває екосистему справжніх українських медіа, які вже давно на ринку. Які мають репутацію і довіру, які вкладають в свій контент, візуал – час, гроші.
На мою думку, арбітражне медіа – це «не машина» по зароблянню грошей. А перш за все, яку цінність воно дає своїй аудиторії: нові знання, цікаві кейси, експертні дослідження, нові контакти і т.д.
Хочеться побажати всім брати відповідальність за те, що ви створюєте і який зміст та цінності ви в це вкладаєте!
Олександра, Head of Affhub
Висновок: ринок треба будувати впевнено, з думкою про “завтра”
Ця стаття — не про те, щоб когось “вкусити”. Це спроба змінити траєкторію. Український арбітражний ринок має все, щоб бути сильним: у нас були й є круті байєри, круті сервіси, круті партнерки. Українці впливали на індустрію ще до 2022 року — і можуть впливати зараз, якщо перестануть сумніватися у власній спроможності.
Мені хочеться, щоб ми будували ринок не як тимчасову схему, а як систему, яка існуватиме через п’ять років. Не робіть бізнес на один день. Не вибирайте простий шлях “русняві гроші тут і зараз”, якщо ви хочете мати простір завтра. Бо завтра, якщо ми не витримаємо, наш ринок з’їдять ті, у кого більше масштаб і менше обмежень.
І ще одне. Медіапростір — це не лише місце для продажу реклами. Це механізм, який або розвиває індустрію, або сприяє її деградації. Якщо ми хочемо сильний український арбітражний ринок — нам доведеться повернути сенс словам “медіа”, “контент”, “довіра” і “відповідальність”.
Саме з цього і починається майбутнє.
